|
Якщо змінити дві маленькі речі,
Серце й душу, просто в одну мить,
То зустрівши, так от, вечір,
Ти відчуєш де і як воно болить.
Воно, оте, що в грудях б'ється,
Оте, що рухає по венах кров,
А як же, це воно, то зветься?
Забудеш, якось, вкотре знов.
Забудеш, бо нема бажання, (ех)
Страждати там, у себе в самоті,
Коли постійно лиш зітхання,
А кохаєш примару, що у темноті.
Та знаєш, що разо́м не бути,
І як не плач та сильно не страждай,
Не можу, не можу! - я тебе забути,
Ти ж відкриваєш мої ворота в рай.
В рай, який я так не хочу покидати,
Де світило сонце в хмурий день,
В ньому ж, мені було що залишати,
А тепер там - зостався сум лишень.
Сум, що гнітить мою душу в самоті,
І так зухвало б'є - кулаком у груди,
Що вбиває радість всю в житті,
Його багато, багато - так багато всюди!
Всюди, де нема і не було тебе,
Сіріють хмари, схожі на застуду,
Коли ж в душі ця злива вже мине?
Та знай, я тебе так і не забуду.
Не забуду, бо нема мені чому,
Не забуду, бо сонце там, ще на пероні,
Не забуду, бо місяць... не тому!
Не забуду, бо знаходжуся у твоєму полоні!
15.04.2014
ID:
492801
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.04.2014 22:14:32
© дата внесення змiн: 15.04.2014 22:14:32
автор: Сержак
Вкажіть причину вашої скарги
|