Без диво-полум'я спалахнуло, Між сотень усмішок промайнула, У цьому всесвіті наймиліша, Для мого серденька найрідніша. У морі чорному парус білий, Нарешті очі мої прозріли, Нарешті губи мої німіють, Вогонь любові горить не тліє. Вплелись фіалки в її волосся, Злились із сонцем русяві коси, І певно кожен хто їх торкався, У їхню власницю закохався! Румяне личко солодке дуже, Неначе добре розквітлі ружі, В обидві щоки буду цілувати, Неначе бджоли нектар збирати. А губи в неї мов жар гарячі, Я обпікаюся та не плачу, А кров пульсує чи закипає, Усім єством я її кохаю. © Коля Януш
ID: 490592 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 06.04.2014 00:45:14 © дата внесення змiн: 06.04.2014 00:45:14 автор: Коля Януш
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie