Мелодія кохання у серці забриніла,
І засміялись віти у шиби весняні.
Перелилось світання у кров мою і тіло,
І стало так духмяно і солодко мені.
І знову я весела, і знову я вродлива,
Свою найкращу сукню сьогодні одягну,
Бо ти мені признався у трепетнім пориві,
Що лиш мене кохаєш на цілий світ одну.
І срібні струни серця затремкотіли дзвінко,
Душа злітає мрійно в небесну далину,
Бо ти мені до щастя відкрив весни сторінку, -
Бо ти мене кохаєш, лише мене одну.
Немов розквітла вишня, - з тобою я, мій милий.
А як тебе немає – мені вже не до сну,
І я кажу спасибі усім всевишнім силам,
Що ти мене кохаєш, навік мене одну!
давно не читав такого світлого та пеплого. Навіть моє серце відчуло те тепло . Дуже гармонійно і мелодійно написана робота, а особливий ритм додає пісенності
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зачекай, ще не пора, ще не пора...
це не вигадки, не жарти, це не гра,
ще кохання не прокинулось в душі,
ще вагання між "твоя" і "мабуть ні"
Погляд твій палкий й слова неначе мед
і втекти б і заховатись в теплий плед
світлих мрій, рожевих снів від твоїх рук,
від солодких і невизначених мук...
Зрозумій мене будь ласка, зрозумій...
як хвилююче звучить - "я тільки твій".))
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це така розкіш! Симфонія радості. Завдання перед поетом було не з простих - і воно розв'язане блискуче. Не можу не ототожнити авторку і ліричну героїню. Бажаю безмежного щастя обом.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00