колись давно на цьому світі
на цій планеті жив ікар
до сонця він злетів небога
а потім жалісно упав
пройшли роки історії забулись
ікар тепер живе у кожному із нас
по різному бажання обернулись
ніхто не зна коли прийде їх час
ніхто не зна коли злетить як божевільний
коли торкнеться сонця і небес
а потім крикне "все, тепер я вільний"
від болю, від печалі, від образ
о мій ікар невже мене ти кинув
чому на самоті блукаю я
чому люблю. люблю так до загину
і в тому вже не маю вороття
чому іду коли пора летіти
чому журюсь коли пора співать
чому так сильно можу полюбити
але не можу їй про все сказать
чого боюсь і чого так лякаюсь?
напевно того що мені
змиритись з долею не вдалось
і я не звик переживати ні
не звик об сонце обпікатись
що ним для мене стала ти
не звик із мрією зживатись
а звик терпіть, терпіть на самоті...
