Під гуркіт гармат,
йде військо солдат-
із люттю в душі,
й оружьєм в руці.
Десь там гуде невпинно каземат,
перериваючи життя, мов той канат.
Не пахнуть уже ті рідні хрущі-
додому мати несе хлібину в кульці.
Заклятий ворог атакує-
останні хвилини зозуля лікує.
Наші браття зі смертю воюють,
а рідні й кохані за ними жалкують.
Дружини синочкам вечерять готують,
а діточки за татками сумують.
Мати говорить: "Навіщо так жити, що без сина мені у цім світі робити?"
У полі могила видніє,
над нею блакить вечірня синіє........
́
