Як тяжко думати про волю,
Як тяжко зупинити біль!
Як боляче прощати долю,
За те що сипле в рану сіль.
«Тихіше, миле, час лікує»-
Підступно шепотіла ніч.
А серце з демоном воює
І я з собою віч-на-віч.
«Так, хай час загоїть рани!» -
Здалася я в цій боротьбі,
Застрягла мрія між світами
Й душа лишилася в пітьмі.
Минали миті, дні й роки
А рани виникають знову.
Цей біль лишився на віки.
І ніч готує нову змову.
А час допомагає їй
Завів у клітку бідну душу.
О, часу, я знову раб твій!
Тобі коритися я мушу.
Як тяжко думати про волю,
Як тяжко мріяти про рай,
Як боляче гукати долю.
Вона покинула… й нехай!
Всеодно нема надії,
Всеодно мені страждать.
І час мене не зрозуміє.
Я буду смерть лише чекать.
Лише вона загоїть рани,
Вона зупинить цю війну,
Вона не лишить навіть шрами,
Врятує грішницю свою.
