Як тяжко думати про волю...

Як  тяжко  думати  про  волю,
Як  тяжко  зупинити  біль!
Як  боляче  прощати  долю,
За  те  що  сипле  в  рану  сіль.

«Тихіше,  миле,  час  лікує»-
Підступно  шепотіла  ніч.
А  серце  з  демоном  воює
І  я  з  собою  віч-на-віч.

«Так,  хай  час  загоїть  рани!»  -  
Здалася  я  в  цій  боротьбі,
Застрягла  мрія  між  світами
Й  душа  лишилася  в  пітьмі.

Минали  миті,  дні  й  роки
А  рани  виникають  знову.
Цей  біль  лишився  на  віки.
І  ніч  готує  нову  змову.

А  час  допомагає  їй
Завів  у  клітку  бідну  душу.
О,  часу,  я  знову  раб  твій!
Тобі  коритися  я  мушу.

Як  тяжко  думати  про  волю,
Як  тяжко  мріяти  про  рай,
Як  боляче  гукати  долю.
Вона  покинула…  й  нехай!

Всеодно  нема  надії,
Всеодно  мені  страждать.
І  час  мене  не  зрозуміє.
Я  буду  смерть  лише  чекать.

Лише  вона  загоїть  рани,
Вона  зупинить  цю  війну,
Вона  не  лишить  навіть  шрами,
Врятує  грішницю  свою.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48769
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.11.2007
автор: Lacrima