Я кохаю тебе! - шепотіла вона,
Своїми пухкими вустами мені,
Я кохаю тебе! - кричала крізь тишу,
Дивлячись у очі мої...
ЇЇ руки тримтіли тримаючи мої,
Долоні пітніли, коли дивилась я,
вибач, -говорила, -прости,
Та я не кохаю тебе...
Сльози, що із кришталя,
Обіймали її щоночі,
Поглядом торкалась мене з даля,
І болем наповнювались очі...
Прохала, щоб я була лишень поряд,
дарувала їй на сніданок щастя,
Хотіля, щоб мій погляд -
Був їй на безсмерття.
Я вибачалсь щоразу,
Ховала свої болі в собі.
Щоб серце не відчувала її,
При зустрічі....
Що душа моя не любить,
А летить до іншого,
Про те, що це її згубить,
Щов нас все по-іншому...
З часом все розрізнилось,
Я страждала, я горіла,
За те, що він її у мене вкрав.
Той мій інший, яки для неї став всим..
Чтобы остаться ... нужно отпустить, и не держаться за прошлое. Чем сильнее держишься, тем стремительнее оно улетает, и ты падаешь вниз. Разожми ладонь. Пусть летит ...
Даша Піддубна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00