Всі Боги брешуть, дівчинко, твої не виняткові.
Здуру повірила їхнім розмовам що щастя твоє в любові?
Ти б відкривала, хоч інколи, добрий старий воловник,
Перш ніж покинувши острахи всі нести себе на жертовник.
Всі Боги зраджують, дівчинко, було б тобі й не знати,
Краще звари собі чаю пахучого із барбарису та м’яти,
Нашвидкоруч позбирай у мішок всі свої скромні пожитки,
І стрімголов утікай від біди ,не оголяючи литки.
Всі вони підуть рано чи пізно, будеш іще одинокою,
Будеш шукати бесіди в собі, будеш шукати спокою,
Будеш поневірятися в пошуках, жити без каяття…
Ні, ти не згубила себе, ти просто виросла. На життя.
Помаранчева дівчинка