Тернистий шлях пройшов крізь люд твій голос,
Те слово, що несло у собі все!
Свободи дух, неначе стиглий колос
В душі для тебе знову проросте.
Я чула, що з небесного палацу
Можливо роздивитись цілий світ...
Чи бачиш Україну ти, Тарасе?
Чи щось змінилось через двісті літ?
Є сильні та слабкі, голодні й ситі
І панщина, за гроші, але є.
Свобода слова запанує в світі,
Старе минає, нове настає.
Так само є знедолені й багаті,
Чи сонце світить, чи туман стоїть.
Все линуть з уст твої слова крилаті
Оті: "Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую мінуту
За неї господа моліть..."
