доки я засинаю під солодкий джаз, моя країна
переживає ремісію хвороби державності.
її лихоманить, біль гуляє хазяйновито і лінно
стомленим тілом України,
а "лікарі" чекають, коли вже щось станеться.
що я знаю про революцію в свої сімнадцять?
тільки те, що вона дволика як Янус.
"лікарі" як-то кажуть "вмивають руки" —
і забарвлена кров'ю вода тече з-під крана...
сходить сніг, відступає, тане,
залишаючи землю ворогам на поталу.
яблунево-холодне повітря весни як карцер
для усіх моїх слів.
да і що я можу сказати?
мені усього сімнадцять.