Сидить старенька мати. У віконце
Уже десятий день заглядає вона,
Вона чекає ще. Тримає у долоньці
Свічу надії. Гіркая сльоза.
Спадає тихо, падає до долу
В душі звучать молитвені слова,
Вуста тремтять, руку старечу й кволу
Підносить, хрестячись, у небеса.
Вона чекає ще, вона ще вірить,
Що син її, що він іще живий,
Що він вернеться ще й промовить:
\"Матусю, вільний люд людський!\"
Старенька мати дивиться в віконце,
Там дощ іде, змиває рідну кров
Десь там далеко, в київській сторінці
Із тіла сина. Серед тих дібров
Вирує смерть, війна і ворожнеча,
Там мертвий син її уже лежить.
Вона стоїть,і ця душа стареча
Іще не знає, що її не жить.
Стоїть вже на колінах чорна мати,
Уся суха, усе тремтить у ній:
\"Сучасний світ, невже ти міг забрати,
Невже забрав єдиний корінь мій?\"
Свіча горить, згоріла вже надія.
Похила мати сльози вже не ллє.
Роздерлось серце, вмерла віра.
Війни нема, лиш біль шалений є.
22.02.2014
(с) Вікторія Цимбалюк