Як би хотіла відчуження я скасувати!
Не розібрати: де справжя між нами межа?
Хоч жінка колишня, від тебе навіки я мати,
я та що пройшлася по вістю чужого ножа.
Сказав, що обручка і штамп - не святе і не свято.
Сказав - розіп'яв, і повісив, закривши вуста.
Безбожно щасливо-чужим ти осмілився стати,
а я залишилась твоєю на білих листах...
Я знаю, ти чуєш, я відповідь знаю! Сказати?
Ніякої зовсім немає між нами межі!
І те, що ми в шлюбі, нажаль не змогли збудувати,
Живе у дитині й руйнує усі рубежі.
Нехай вже роками між нами не бачать нічого,
усі хто вдивляється в небо крізь прозу життя,
насправді ж між нами є дещо важливе від Бога,
його на руках я без тебе несу в майбуття!