Як тяжко стало засинати
одному,
Не дивлячись на все - її
чекати,
І як забути все я не
збагну,
Бо серце хоче лиш її
кохати.
І день за днем я
розумію, що пропав,
Що зовсім потонув в
коханні морі,
І хоч на сушу іноді
вертав,
Та все ж я повертавсь в
обійми долі.
В човні любові плив
кудись у даль,
Через штори і рифи
нездоланні,
Лиш тільки Бога
милостива длань,
Мене провела крізь ті
страждання.
Та ще не все, ще шляху
не кінець,
Чекає ще пригод доволі,
Прийду до тебе, ось я,
молодець,
Я вирвався з обіймів
долі.
Прийду туди, де ти
живеш тепер,
Ти мене зовсім не
чекала,
Скажу тобі: "Я мріяв
кожен день,
Щоб обійнят тебе моя
кохана".
