Уже зима,
Сніжок заполонив всю
землю,
А ти ідеш собі сама,
І думаєш, що все це
недаремно.
Шукаєш ти чогось,
Сама не знаєш,
Зустрінеш ти когось,
І може пригадаєш.
Куди ти йшла,
І що шукала у тім світі,
Чого сама?
І почуття твої куди подіті?
Милуюся я кожен день
тобою,
Просто знай,
Ти вабиш мене за собою,
Пам'ятай!
Та ось ти знову йдеш,
А я у слід дивлюся,
Ти погляд не відводиш,
А я боюся.
Боюся знов поглянути в
твій бік,
Чомусь все так?
Я пам'ятаю про свій вік,
Та все ж дурак.
Боюся я зробити крок
туди,
До тебе,
І ось воно і не туди і не
сюди,
Не треба!
Не треба так робити,
Сам собі кажу,
Я можу все змінити,
Та все ж не йду.
Боюсь, що знову скажеш,
Відійди!
Боюсь, що знову скажеш,
Ти не ти.
Але зберу думки,
Усі до купи,
Твоєй нема вини,
Це мої муки.
ID:
474680
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.01.2014 13:25:36
© дата внесення змiн: 24.01.2014 13:25:36
автор: Олександр Фрост
Вкажіть причину вашої скарги
|
