Сидиш і думаєш що буде,
Мовчиш… Бо знаєш що один.
Ти плачеш… Знаєш що забудуть,
Бо ти один… Один у Бога син.
Болить душа від одиноких сліз,
Від крапель що стікають по щоці.
Життя закінчиться і не будЕ завіс…
Не зміниться вже вираз на лиці…
Бо проживеш життя одним-один
І навіть ліжко вже почне старіти,
Бо одномісне… як і ти один…
Не посумують за тобою діти.
Помреш… залишиш місце пусте,
Бо був ніким, ніким і лишився.
Покинеш цей світ. Покинеш все те
Від чого і так в собі ти закрився…
Не буде кохання, споріднених душ,
Не буде щоки щоб своєю тулитись,
Помилок – як на дорозі калюж
Під зливою, в якій так хочеш втопитись…