|
А за вікном падає сніг. Від лютого холоду мене ховає лиш скло, яке бере на себе хвилю холодного подиху вулиць. І навіть зважаючи на те що я в затишній кімнаті, в якій тепло, сухо і взагалі атмосфера здавалося б затишна та приємна, щось не так. Щось зовні тривожить моє нутро. Холод ніби телепатично діє на мене. Каже: «ти пам'ятаєш як це, ти відчуваєш і зараз як німіють твої пальці, ти відчуваєш мене! Він ніби з уламків моїх спогадів склеює відчуття. І мені холодно, страшенно холодно, неначе я за вікном. Поруч батарея намагається зігріти мене... але я тремчу... Мене пронизує озноб, коли я дивлюся на побілілий від холоду світ...
Такі холодні спогади... І така болюча ніч.
Мабуть з тобою теж так, навіть через роки, я відчуваю всю ту біль, кожен шматок мого світу нагадує про тебе. Зайшов в кімнату запах твого тіла піднімає хвилю болю, яка розбивається об мої мізки... І так щовечора. Я бачу кожне місце де були ми поруч, де ти гладила моє волосся, я торкався твоїх плечей. А тут, майже в центрі кімнати, коли ти вставала подивитися на себе в дзеркало, я завжди обіймав тебе заді… ти, посміхаючись, підіймала свою голівоньку і на мене дивилося твоє ніжне личко, ніби янгол дивися на мене. Воно мало ніжні форми, не було жодного зайвого фрагменту, маленька ямочка на лівій щоці, великі зелені очі тоненькі гарячі вуста, і руденькі цяточки на твоєму лиці, які додавали йому дитячих рис, щирості та безтурботності… ніколи не бачив нічого гарнішого...
Так боляче згадувати зараз коли ти так далеко. Ти була всім що я мав. Тепер я один і кожен квадратний сантиметр моєї кімнати, якого торкалися твої ніжні пальчики ніг, сповнює мої очі слізьми… Так, ти завжди ходила на пальчиках, тихенько наче кішечка. Всі рухи були такими граціозними, немає створіння прекрасніше. Не покинути тобі моїх думок, не залишити в спокої тобі мого серця, воно завжди буде битися частіше при зустрічі когось схожого на тебе, воно буде надіятись, що одного разу, їдучи трамваєм, я повернуся і порину в глибочінь твоїх зелених очей. Зроблю ковток твоєю усмішки і більше нікуди не відпущу...
От так я і їжджу в холодну зиму, пустими трамваями, поки сніг падає за вікном ,поки душа ще відчуває холод та біль з надією зустріти тебе...
ID:
470445
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.01.2014 13:02:44
© дата внесення змiн: 05.01.2014 13:02:44
автор: Make Suffer
Вкажіть причину вашої скарги
|
