Зрада. Підлість і Брехня.
Ось чим керувалась вона.
Хоч усі звуть її весна.
Та ніхто…не чув того,
Дикого стогону,
без слів.
Гіркого плачу,
без сліз.
Постійно тиха…мовчазна…
Сиділа як завжди сама…
Біля холодного зимового вікна.
Зовсім втомлена від життя,
Хотіла голосно кричати,
Та замість того лиш зітхала.
Бо все чудово знала…
В таких історіях,як вона
Не буває щасливого кінця,
Коли сюжетна лінія одна –
Це Зрада. Підлість і Брехня.
Ось так обірвана душа,
Щодуху бігла до моста.
З останніх сил вона неслась,
І тихо плакала в хустинку,
Так міцно зжату у руці.
З усіх сторін її побили,
Живого місця не лишили…
Вона стояла нежива,
Та смерть зрадлива не прийшла,
Чому знущається вона?
Кому потрібна ця брехня?
Красива казочка про життя,
Для тієї, що ледь тіло несла…
І в останнє промовила такі слова:
«Не вірю!»
Не вірю в усе,
Що спіткало мене…
Навіщо було, так міцно в'язати,
Вузлики двох несумісних доль,
Аби з часом їх розірвати ?
Одягну колючий дріт,
І піду в жорстокий світ…
Де, напевно кожен знає,
Що таке, оголена душа…
Котру посадили,
Навічно за грати.
І лиш вітер овіває,
Зморені в синці,
Залишки від тіла,
Чуючи вночі,
«Я ТОБІ НЕ ВІРЮ!!!»
"адже життя іде, і як відомо без коректур", це ви про минуле? Погоджуюсь минуле не змінеш, але можна відкоректувати себе, щоб змінити майбутьне. Співчуття... Так ви праві вони зайві, я невірно написав, треба було написати "Розуміння".
Не думаю, що вам потрібні коментарі, скажу лишень одне - вірш дуже насичений. Ви хотіли вкласти в один вірш увесь свій біль і всі свої роздуми. Вірш наче крик - голосний і різький. Крик - ЗРАДА!
Болючий вірш. І тут справді нічого коментувати, лишень співчуття.
J.R. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Погоджуюсь з тим, що вірш є моїм власним криком, але співчувати не потрібно, адже життя іде, і як відомо без коректур А завдяки тому, що почуття безсмертні народжуються вірші.