ПАВУТИНКИ НОСИТЬ ВІТЕР.ДО КУПКИ ЗБИРАЄ.
ЖОВТЕ ЛИСТЯЧКО З ДЕРЕВ, ДО КІНЦЯ ЗДИРАЄ.
СОНЦЕ КОСИТЬСЯ З НЕБЕС. ХМАРИНКИ СКРИВИЛИСЬ.
КРАПЛІ ОСЕНІ ГЛУХОЇ НА ЗЕМЛЮ ПРОЛИЛИСЬ.
СКОРО. СКОРО ЗИМА ПРИЙДЕ.ХОЛОДОМ СПОВИЄ.
ЗАМЕТІЛЬ З ГЛИБОКИМ СУМОМ.ГОЛОСНО ЗАВИЄ.
ВИГЛЯДАЮЧИ ІЗ ВІКОН, З ТЕПЛОЇ ХАТИНКИ.
ВСЕ Ж ЗГАДАЮ Я ПРО ТЕБЕ Й ТВОЇ ПОЦІЛУНКИ.
ЯК КОЛИСЬ В ЗИМОВИЙ ЧАС,ЗУСТРІЛИСЬ З ТОБОЮ.
ВІД ГОРЯЧИХ ПОЦІЛУНКІВ,СНІГ СТАВАВ ВОДОЮ.
ЯК ЛЮБИЛИСЬ МИ З ТОБОЮ?-ЦЕ НІХТО НЕ ЗНАЄ.
ЯК І МИ НЕ ЗНАЛИ ТОГО, ЩО НАС РОЗЄДНАЄ.
РОЗІЙШЛИСЯ НАШІ ДОЛІ,ЯК ВОДИ У МОРІ.
З ТИХ ЧАСІВ ТАК БІЛЬШ НЕ СВІТЯТЬ, НАМ У НЕБІ ЗОРІ.
ЧАСТО З ДУМАМИ ТАКИМИ, Я НЕ СПЛЮ ДО РАННЯ.
З СУМОМ ЗГАДУЮ ПРО ТЕБЕ І НАШЕ КОХАННЯ.
ТА НІЧОГО НЕ ЗМІНИТИ НАМ У НАШИХ ДОЛЯХ.
І ЗАЛИШИМОСЬ НА ВІКИ МИ ПРИ СВОЇХ БОЛЯХ.
ЗИМА БУДЕ РЕГОТАТИ,СНІГАМИ КИДАТИ.
Я Ж ТЕБЕ ДО ВІКУ БУДУ,НОЧАМИ ЧЕКАТИ.
СКОРО,СКОРО ЗИМА ПРИЙДЕ,ЗАВІЄ СНІГАМИ.
ЗЕМЛЮ ВКРИЄ ПОКРИВАЛОМ,СКУЄ ХОЛОДАМИ.
ТА Я ЇЇ НЕ БОЮСЯ, ВОГНИК МЕНЕ ГРІЄ.
ЦЕ Ж ВІД НАШОЇ ЛЮБОВІ, СВІЧЕЧКА ЖЕВРІЄ.