Нарешті завтра вже буду удома,
Здавалося минули вже віки –
Коли переступала ріднії пороги,
І згадувала я прожиті роки.
Здається ще вчора ходила босоніж,
На Богом благословенній, любій землі,
А сьогодні я далеко від рідного дому –
Немовби я живу десь у небутті.
І сльози на очі самі навернулись,
Не мала би плакать, бо ж їду додому,
Треба, щоб усі незгоди позбулись,
І залишити в минулому цю жахливу втому.
Встрічай, рідна земле, свою блудну доньку,
Яка повернулась, хоч і не назавжди.
Але ж не забула сюди цю нелегку дорогу –
І тільки й мріє, щоб лишитись удома назавжди.
9 грудня 2011 року
м. Галич