у мене до тебе кілометри ніжності.
степові квіти лоскочуть думки,
виткані за лаштунками свідомості,
що комусь може і геть невтямки.
заплати цілунками моїй щирості.
і я завжди буду такою. залюбки.
не розчісуй свої слабкості.
хай собі сплутуються в клубки..
і всі заплітаються в мене...
а поки ти даватимеш їм лад,
я писатиму щось безіменне.
й кожним словом вертатиму нас назад.
у мене до тебе кілометри вразливості.
степові квіти тремтять від лоскоту ніг...
і чергові минулі миттєвості
реальність програє за лаштунками снів.
у неї вдесяте якісь репетиції.
ти десь там даєш собі лад серед мороку,
мій світ тоне у композиції...
ноктюрні тисяча вісімсот тридцятого року.