Я знов поринула у роки юні ті
Й побачила струнке дівча - себе...
Воно біжить стежкою в росі
Крізь саду буйноцвіт в долину, в степ...
У житі маків жар, мов прапор простелили
І не один, он іще, і ще в зеленім морі
Під цим шатром прозорим - небом синім.
Їх рве на оберемок, рве... не знає годі...
Маки здивовано розкрили очі,
Їх сік по пальчиках тече...
Дівча в захопленні і рвало б їх до ночі!
Та схаменулось, сіло і вінок плете...
У тім вінку, неначе мавка в житі,
Уткнулося лицем в божественну красу...
Над нею жайвір тягне за струну,
...Немає кращого нічого в світі!
А їх пилок на носику, на щічках
І лобик в цій природній пудрі,
Сидить дівча у маковім віночку,
На плечах розсипаються русяві кудрі.
Дівча зібрало маки у букет,
До свого серця ніжно пригорнуло...
Піднялося, кругом казковая краса - там ліс, там степ -
В долину у тінь верб гайнуло!
Вмочило в воду ніженьки свої,
В долоні кришталевої води черпає
І розпашіле личенько в пилку,
Холодною водицею вмиває....
А з саду вже матуся виглядає....