Знову линуть дощі,
Знову смуток на серці.
Знову пишу вірші
І думки знов у герці.
А в шпаринку дверей
Вітер жалісно виє.
Види мокрих алей
Поясницею ниють.
Хмари чорні, прудкі
Мчать по небу, зникають.
Люди мокро-бридкі
На болячки вже мають.
Не жалій ти мене -
Я тебе не жалію.
Скажеш слово про те -
Я тобі не повірю.
В серці крига лягла.
Поселилась зневіра.
Ти скажи, як могла ..!?
Вже зависла «сокира».
Все чекає і жде
Справедливого суду.
І не буде тебе,
Бо тебе я забуду.
Я скажу тобі ні -
І ніщо вже не буде.
І ні клятв, ні брехні,
Ні твоєї облуди.
