Хорса – бог Сонця, запав йому в серце,
Душу бентежив і спать не давав,
І на світанку волхв молоденький,
На схід помолившись, на південь рушав.
На південь, де Хорса у славі сіяє,
Такий, що не можна дивитись без сліз,
І ликом небесним дарує й карає,
До серця твого вибудовує міст.
Дорога нешвидка, дорога неблизька,
Хоч стать молодеча і легка хода,
Вже палиця збита і стоптані ноги,
Аж раптом попереду синя вода.
Води так багато і броду немає,
І волхв зупинився і шапку ізняв,
А Хорса сміється, немов промовляє,
Скінчився твій шлях,це можливого край.
На берег скелястий накочують хвилі,
І вітер легенький куйовдить траву,
Кружляють незвичні птахи білокрилі,
Каміння у квітах – мов сон наяву!
І волхв засміявся і Хорса возславив,
І місце окреслив, де буде вівтар,
І місту початок цим колом позначив,
І Хорсунь назвав, як подяка за дар.
Багато в Лєту кануло віків,
Багато в море утекло води,
А Місто те сіяло між світів,
У первозданій духа чистоті.
Часи другі, вже елліни прийшли,
Своїм богам святині збудували,
Вже Хорса вівтаря нам не знайти,
Лишилось коло, що травой не заростає.
Струмлять енергії від неба і землі,
Благословенний край від Бога,
І душі міняться в незримому вогні,
Гартують сили, щоб здолать земну дорогу..
ID:
448659
Рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата надходження: 12.09.2013 16:17:18
© дата внесення змiн: 12.09.2013 16:17:18
автор: Ольга Кир
Вкажіть причину вашої скарги
|
