Якось так надсадно скрипнувши, ніби жаліючись на не змазані завіси, вхідні двері випустили її на вулицю, де струмінь холодного повітря, війнувши його в обличчя Катрі, побіг назирці за вітром. А вітер розкошував на тротуарі, завихрюючи опале рудувато-попелясте листя каштанів: то підіймаючи те в гору, то опускаючи донизу, щоб по хвилі, знову, граючись, здійняти в повітря.
Із-за рогу будинку, пробиваючись крізь хмари, бліде сонячне світло мляво торкалося прохожих людей, що кудись поспішали.
Звично пришвидшила крок і Катерина, хоч сьогодні їй поспішати нікуди, у неї вихідний. Згадавши про це, вона звернула у скверик, присіла на лавку. І думки, зароїлись, пробуджуючи свідомість, мов вистояне бродінням вино, заполонили її повністю, а перед очима зринула картина власного життя, де поруч з сонцем, чомусь, постійно вирувала злива. Ось і нині різонуло щемом душу, і якась винувата усмішка лягла на обличчя.
Завинила...Ні, не перед кимось, завинила сама собі. Посмівши покохати, впустила в своє серце довіру та віддалась незвіданій донині силі пристрасної жаги, прагненню, яке в своєму зародку несе тільки чистоту джерельної води без будь-яких меркантильних помислів.
На сусідній лавці почулось якесь не зовсім виразне шепотіння. Там сиділа, в розхристаній одежі, з розкуйовдженою зачіскою, жінка і щось бурмотіла про себе, тільки їй одній відомо про що.
Катерина уже не раз зустрічала цю жінку, нещастя котрої полягало у розплаті за кохання. Вона застала свого улюбленого чоловіка у обіймах з іншою і тоді щось надломилось у неї в середині, якесь життєво важливе коліщатко дало збій. З того часу, жінка часто приходила на лавку, де колись вона була безмежно щасливою та виливала вітрові свої жалі, які тепер і їй самій не були потрібні та це єдине, що залишилось не стертою з її пам’яті, ураженої раптовим нервовим стресом свідомості.
Востаннє кинувши погляд на нещасну, Катря, вдихнувши на повні груди прохолодного повітря, поспішила додому, щоб там, широко відкрити зашторені вікна, впустивши в домівку, хоч і позначеного осінню, пучок сонячного проміння.
11.09.13
ID:
448497
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.09.2013 17:11:44
© дата внесення змiн: 01.12.2021 18:39:13
автор: Валентина Ланевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
