Повсюду бачу я строкаті і барвисті хризантеми,
Вдихаю запах їх солодкувато-пряний,
Чи то гіркий , чи терпкуватий він, -
Цей аромат осінньо-незрівнянний.
А неповторні квіти ці самі –
Як вічний символ осені,
Вони –
Водночас і веселі , і сумні.
Настануть приморозки – і додолу
Поникнуть хризантеми всі.
Зітхатимуть на клумбах важко
Тоді вони,
І рано-вранці , у передчутті морозів,
Стікатимуть на землю
Разом із росою
Їхні сльози.
І хочеться мені сказати їм: ,,Не треба сумувати!
Адже на зиму ви заснете , щоб улітку знову розцвісти,
І цілу осінь до морозів , заметілей та снігів
Радітимете ви життю , і вами будуть милуватись.”
