Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Юліанка Бойчук: Листи самотності/7 - ВІРШ

logo
Юліанка Бойчук: Листи самотності/7 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Листи самотності/7

Прикріплений файл: Я тот, кто тобою дышит.mp3



Вона

На дворі такі чарівні зоряні ночі…і до чого тут ночі? Не знаю, просто хочу, щоб ти знав… чудові ночі… 

Сьогодні я вперше зайшла в кав*ярню з назвою «Ваніль»… дурна назва… Якась солоденько-тошнотворна назва для кав*ярні. Я завжди про це казала і подругам, і Йому, це глупо, але я обираю їх по назвах. І ця назва завжди дратувала… чому б то? Сьогодні я зрозуміла чому. 
Чому і як я там опинилась? Хех… мій герой не надто балує мене увагою, тому знов прийшлось прогулюватися наодинці. Не люблю, коли літо навіть вночі душить спекою. Сьогодні саме така ніч. Водички… Я просто зайшла купити водички… Єдиний цілодобовий магазин сьогодні чомусь був закритим… Доля? Можливо…
 
Це було так мило… Та ні… це було дико боляче. Нестерпно. Немов хтось вибив опору з-під ніг. В омані я чую голос… такий рідний, чаруючий, пробираючий до мурашок душу… Його, його голос!!! Таке враження, що душа зрозуміла все швидше, ніж розум і заклинила його, щоб я не сказилася. Він не помітив мене, тому що так самовіданно дивився в очі дівчині, що сиділа навпроти нього, тримав її за руку і сміявся... Цього сміху я давно вже не чула… тільки стандартні фрази і рівний голос. 
Не в силах стримувати сльози, я вибігла. Сіла на лавку навпроти. Здається я ладна була вити, але сиділа мовчки і дивилась в одну точку… Не знаю скільки я так просиділа в отключці, але зі  ступору мене викинуло, коли я побачила його.  

«Вредне дівчисько, довго я маю на тебе чекати?» - весело кинув він, стоячи у проході. 

Все, більше цієї опери, я не витримаю. Треба скритися десь, не хочу, щоб він зі своєю кралею мене побачив… 

Набираю Ельку. Таку рідну, любиму,  що завжди-завжди розуміє, і навіть не ображається, коли я в депресії її трохи ігнорую. Зараз кудись завіємось. Ну його все до чиїйсь матері… 

Пісня, що я колись написала для неї, могла бути тільки у неї на дзвінку. 
Ця пісня за спиною.

І серце обірвалось…

Я розвертаюсь… Їм мене не видно, але я все прекрасно бачу.  Вона підносить палець до губ, показує йому екран телефона. Він театрально кива головою і затуляє долонями рота.

-Привіт, моє сонечко. – вона каже це так щиро… Як??? Як можна так? Від цієї штучної турботи я починаю нестримно ридати просто в трубку.
– Що, що сталось дорогенька? – каже вона, тримаючи його за руку…
-Я перечитувала «Собаче серце» - мозок сам почав генерувати відповіді.
- Скільки можна ридати над цією книгою, ти її вже разів з десять перечитувала. –подившись на нього, вона покрутила пальцем біля виска. Так мило, тепер їм є що обговорити – мою ненормальність.  – знову тобі жаль того нещасного пса? 
-Ні… - чомусь впевнено сказала я. –  Жаль, що людей не можна перетворити на собак. Можливо тоді вони б знали, що таке вірність.
Вона озирнулась. Але не побачивши мене, зітхнула с полегшенням. 
-Це ти про що? Думаєш, він тобі зраджує? – та так брехати ще треба вміти! 
-Ні, що ти! Він – найкращій. Бережи його. – і поклала слухавку. 
 Вона відкинула його руку, намагаючись знайти мене поглядом. А він розгублено дивився на неї оленячими очима і щось бормотів «сонечко, що там? Що там вона?»
А вона скрилась в тіні ночі. А потім побігла… Так швидко, як могла. 
Вона все бігла і бігла, не знаючи куди, навіщо… просто бігла.  Здається, це було вічно.  

Сіла перепочити під деревом і почала розкидувати,  шматувати листя, виючи від знесилля…від образи… від болю… від зради… Оглянувшись округ себе, і розуміючи, що я опинилась в нічному лісі, і вже точно мене тут ніхто не знайде, я закричала… Голосно, так що діставало до місяця. Я зрозуміла вовків… зрозуміла псів, що виють по ночах.  Телефон, що випав з карману світився – вхідні, хтось намагається достукатися. До біса. Всіх. 

Я підібрала телефон, щоб вимкнути його, але якийсь папірець,мов приклеївся до нього. Хм, що за фігня? Посвітивши телефоном, я почала з трудом розбирати текст…  Я зрозуміла тільки одне… я не придумала… ти є…  Всі ті листи я писала тобі… тобі,  а не йому… і ти відчував…відповідав… 

Пробач!!!  Мільйони «пробач» відсилаю я тобі зараз. Що не чула, зневірилась, принаймі, я ніколи не могла збагнути, чому мій щоденник – був мені ріднішим за всіх.

Подивись на небо… Бачиш зірки?  Подивись хоча б на он ту непримітну зірку у сузір*ї , що має назву Волосся Вероніки… Знайди його, будь-ласка, прошу тебе…знаєш, воно має цікаву історію.  Вероніка, провівши свого чоловіка на війну, дала клятву богам, що якщо вони збережуть її чоловіка цілим і неушкодженим, вона принесе їм у жертву своє чудове волосся.  І коли він повернувся, вона стримала обіцянку. Боги піднесли волосся Вероніки на небеса… Бачиш… це символ того, що треба вірити… треба чекати...

Дописую свою історію… і одним величезним листом я залишаю тобі цей щоденник… Тут, замість твого листа. Не знаю, чи повернешся ти ще сюди, але від себе я роблю все можливе… 
Щоденник… і своє волосся… 
Це мій символ… я чекатиму…

Він

Кожну ніч я казав тобі "надобраніч"...Я так хотів, щоб ти побачила які надворі чарівні ночі...І ти бачила. Тепер я знаю, що ти все бачила.

Серце лунко стукало в грудях, віддаючи в скронях ... Я брів вздовж парку, намагаючись іти якомога повільніше ... Очима вихоплюючи перехожих дівчат, швидким, але чіпким поглядом розглядаючи кожну. 

Ну зрозуміло. Ніякого каштанового волосся. Пальці міцно стискали купу паперів ... Причину моїх безрезультатних пошуків. Добрів додому. Впав на диван. Перебирав знайдені листи, перечитуючи деякі знову і знову. Більше не було ні єдиної зачіпки. Лише каштанове волосся до плечей. Мене починала розбирати злість. Не знаю на кого. Або на що. Просто від безсилля. Ну от як? Як ми могли не зустрітися? Над нами просто насміхалися. Хтось, кому була дана влада над Випадком. Цей хтось так часто зводив нас ... І не дав жодної можливості зустрітися. 
Найжорстокіший хтось. 

І те, що Ти знайшла мій лист, а я - твій - сама витончена жорстокість. Або випадок все ж зіштовхне нас знову? На жаль, я в це не вірю. Я занадто скептичний до чудес. Але бути може, саме тому Диво блукало неподалік, чи не наважуючись підійти ближче? Що ж, вважай, тепер я повірив у тебе. Я готовий зустріти тебе. Заглянеш чи ще? Чи все ж Випадок так само насолоджуючись своєю жорстокістю, розверне тебе і змусить піти назавжди? Сподіваюся, що ні ... 

Я спробую зробити крок тобі назустріч. Тільки не лякайся, не втікай від мене ... Я перепишу цей лист в декількох примірниках ... Залишу в місцях наших з тобою полувстреч. Ти ж повернешся, моя таємнича майже-незнайомка? Дві «Ванілі». Те місце в лісі. Може, ще як оголошення в парку розклеїти? Біля кінотеатру? Але чи станеш ти читати їх? І з'явишся Чи знову там? Я не знаю. Але якщо Удача все ж посміхнеться мені - ти обов'язково прочитаєш це. Якщо це трапиться - не важливо, де ти натрапиш на цей лист - я буду чекати тебе на тому самому місці в лісі. З 9.00 до 10.00 та / або з 17.00 до 18.00. Це все. Останнє обговоримо при зустрічі. Якщо вона відбудеться. Чекаю. І вірю.

Тільки тримайся. Зо всіх сил, чуєш?

ID:  441842
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.08.2013 20:30:56
© дата внесення змiн: 04.09.2013 20:04:32
автор: Юліанка Бойчук

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (813)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Жаль, що людей не можна перетворити на собак. Можливо тоді вони б знали, що таке вірність.


цікава думка friends biggrin friends fright wink 12
 
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я часто про таке думаю...Ех, почну ворожити, всі отримають на горіхи girl_witch biggrin дякую! 39 wink
 
Відочка Вансель, 07.08.2013 - 16:46
Твоя проза найкраща.Ти досягнеш великих успіхів,коли напишеш роман.Цілую тебе...
 
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за такі хороші слова... Дякую, що читаєш, і дуже рада, що подобається...
Люблю і обіймаю міцно-міцно 16
 
Любов Ігнатова, 06.08.2013 - 22:14
гарне продовження! (тільки перечитай уважно)...
 
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, дякую, вже перечитую-перечитую і знов щось знаходжу..сподіваюсь, що виправила все biggrin
Дякеньки, дуже приємно, що читаєш))) Файної ніченьки 31 31 31 32 32 32 16 16 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: