Пробіг
В кілометрах пам’яті,
Намотаних на аорту.
Виходять шматки спогадів,
Понівечених під час аборту
В утробі уяви.
Вихлопні гази –
Розтягнуті фази
Отруєння ядом.
Міняєш резину,
Перевіряєш усі запчастини,
Бо кожного разу
Як зрушуєш з місця –
Стуки позаду,
Скрип у висках, вістря.
Зупиняєшся. Витягуєш ці занози.
Спостерігаєш за заходом.
Дратуєшся, що відволікають такі дрібні тривоги
Від дороги.
Немає часу на це усе!
Не встигаю. Поспішаю. Вирушаю.
Вже.
І зі стуком,
Зі скрипом,
Із вістрями у висках,
Ледве розм’якшених но-шпою,
Напролом
По цвяхах
У найближчий травмпункт
З закривавленим годинником у руках.
Стирається звук несправності під підошвою
Швидкості.
Гул двигуна,
Шум коліс.
«Скоріш-скоріш!
Часу нема!
Вікна закрий,
Вітер його роздува
На такій
суцільній швидкісній»
Ти став його реципієнтом,
Усе підписав, завірив нотаріальним агентом.
Ти летиш униз.
Гул двигуна.
Час є.
Це тебе – нема.
Ти існуєш доти, доки є, що згадати,
Доки дратуєшся через стук,
І за заходом можеш спостерігати,
Ловлячи кожен звук.
