«Містичне Паломництво. Або Таємнича Стезя Шістьох Пілігримів»
(Оповідання)
Твір присвячую своєму надзвичайному другу – Лугару Н (в оповіданні - Лугана)
та всім тим, хто розділив зі мною цей насичений на пригоди похід!
Імена героїв змінені. Деякі події дофантазовані.
*****
Вийшовши з поїзду на вокзалі в Симфірополі група молодих людей з рюкзаками за спиною у кількості п’яти чоловік рушили в напрямку виходу. Вони зупинились на кілька хвилин на одній з лавок, щоб почекати ще одного члена їхньої команди, що їхав в іншому вагоні. Цим членом виявилась дівчина, котру до цього моменту знав лише ведучий їхньої групи. Як тільки ця дівчина приблизилась до того місця де вони стояли, то Діліон (ведучий групи) пішов їй на зустріч та з посмішкою на обличчі підвів до чекаючих на неї:
- Знайомтесь, це Лона! Муза нашого походу! – сказав він.
- Привіт… - сором’язливо сказала вона.
Кожен з хлопців з посмішкою кивнув їй головою навзаєм.
Познайомившись, вже повна група, рушила далі до найближчого продуктового супермаркету, з метою поповнення харчових записів на шестиденний похід, що чекав їх попереду.
Тільки-но настав ранок, як у одного з хлопців цієї команди, що їхали разом в одному вагоні, зненацька з’явився біль в животі, що з просуванням до магазину поступово зростав. Тож, як тільки дійшли до необхідного об’єкту... не можучи більше терпіти й не маючи впевненості, що біль сам по собі пройде, цьому хлопцеві довелось скористуватись похідною аптечкою ще до початку самого походу.
Отже, поки більшість групи скуплялась двоє, умовно кажучи – сиділи на рюкзаках, бо хворому доводилось двічі відлучатись…
Поки діяли прийняті ліки найближчий друг Хорт-Сага (цього самого хлопця) Тур, що залишився з ним на рюкзаках, підтримував його жартома:
- Терпи отаман характерником будеш!
- Ага… - посміхаючись відповів йому той.
І… хто знав, що жартівливі слова його друга стануть пророчими.
Жарт ґрунтувався на часткових реаліях буття, адже Хорт-Саг був членом одної з козацьких організацій міста «С», з якого вони прибули…
Поки інша частина групи повернулась з магазину біль фактично повністю відійшов.
- Ну, як справи у хворого? – жартома спитав Діліон, як тільки вони вийшли з магазину – Госпіталізуємось, чи як?
- Зараз…не дочекаєтесь – пролунало йому у відповідь – я вам ще встигну набриднути!
- О-о, ну це вже добре!
*****
Пройшло ще трохи часу і група була на маршруті. Подолавши певну відстань на місцевому транспорті, зробивши висновки в діалоговій суперечці, що виникла через відмінні один від одного данні отриманих від місцевих мешканців, група рушила вперед.
Під палаючим майже літнім сонцем, наприкінці травня, вони подолали кілька кілометрів від селища «Ц» до селища «А».
Далі,весело спілкуючись між собою, вони дійшли до стоянки на кримській річці Бурульча, де влаштували майже вимушену обідню перерву, адже - збирались дощові хмари. Під час цієї перерви Хорт-Саг дістав свій козацький нагай та почав потихеньку відпрацьовувати улюблені рухи.
Працюючи над ними, зосередившись на течії Бурульчі, що протікала прямо під боком та на легесенькому вітрі, він відчув, що в його свідомості щось змінилось. Але, що саме він не міг одразу пояснити. Тільки з часом, через ті ж самі жарти колег по походу, стало зрозуміло до чого привели ці зміни... Хорт-Сагу, як би це не звучало, вдавалось відігнати дощові хмари. І це тільки невеличке, з того, що йому та його побратимам по походу вдалось відкрити під час цієї мандрівки.
Ніхто не міг й уявити на скільки містичною та непередбачувально насиченою стане на пригоди ця подорож.
*****
Отже, пообідавши та дочекавшись, що хмари покинуть їхнє місце знаходження, група зібралась в подальший путь. Але, не зважаючи на так звані успіхи дій Хорт-Сага, та на той своєрідний дар, що почав йому відкриватись, повністю позбутися дощу їм так і не вдалось. В цей же день за кілька годин дощ ненадовго зачепив їх. Через що групі довелось йти по мокрій траві, і, вже на місці нічної стоянки – декому сушити своє взуття.
Діставшись місця стоянки та впоравшись з найважливішими табірними справами кожен з групи почав займатись тим потаємним, заради чого він прибув до Криму, окрім власне самої подорожі. Так, Лона відійшла трохи в сторону від усіх практикуватись у вправах йоги. Дон Ус Сірко – відправився на археологічні розкопки, Тур – пішов купатись та медетувати до річки… Хорт-Саг же – дістав свій розбірний лук, що ніс з собою на рюкзаку на місці кріплення каремату, й почав практикуватись у стрільбі з нього. Звісно, що ця справа зацікавила і всіх інших членів команди, і, пізніше, кожен спробував пожбурляти стріли по мішеням.
- О, відразу ж видно хто за чим їхав до Криму – посміхаючись сказав Санчо (шостий член їхньої команди) - як тільки всі почали готуватись до своїх особистих справ, налаштовуючи необхідне спорядження, беручі необхідні речі та розходитись в різні сторони!
- Ну, так! – так само з посмішкою відповів Хорт-Саг, що влаштував полігон для лучної стрільби прямо біля табору.
Поки всі вище названі займались тими вже перечисленими особистими справами, Діліон та Санчо грали в карти, слідкуючи за вогнищем. З врахуванням того, що грати вдвох в карти біля костру було не дуже весело, то вони стали першими, хто пробував ще постріляти з лука.
…в цей же вечір після чергової партії спільної гри в карти та святкової вечері (на честь відкриття сезону) Хорт-Саг запропонував всім членам групи провести, як він це назвав, «братній ритуал».
Дехто не сприймав серйозно цей «ритуал» та заради більш цікавого проведення часу згодились на нього. Сівши навколо вогнища на «піно-попи» схрестивши ноги та взявшись за руки всі спробували зосередитись на полум’ї вогнища та на відчутті протікаючої спільної енергії «живи». Потім всі заплющили очі й провалились в легкий транс. Кожному, більше чи менше, було відчутно загальне спільне дихання. Так, наче дихав не кожен окремо, а єдиний цілісний організм. Ніхто не міг сказати скільки вони пробули у цьому трансі, бо втратилось відчуття часу – але вийшовши з нього всі відчули додатковий прилив енергії. Також кожен з приймаючих участь у ритуалі поділився тим, що, коли він закрив очі, то через певний час побачив образ парящого білого орла. Всі прийняли це як добрий знак.
Після ритуалу, перш ніж піти спати до намету всі шестеро провели ще певний час на карематах під зоряним небом, слухаючи журчання протікаючої поряд річки та дихаючи ароматами трав, що йшли від чарівної галявини біля якої вони розташувались на ніч.
*****
Цієї ночі Хорт-Сагу наснився той самий орел, котрого всі бачили у стані трансу. При чому під час цього сновидіння між ним та цим орлом, а точніше – орлицею стався діалог. Зміст, якого, що правда, прокинувшись він вже не пам’ятав. І, ще одна дивна річ - той орел (орлиця) не був суто орлом. І він (Хорт-Саг) уві сні не був безпосередньо самим собою…
…орел сів йому на плече, одиноко стоячому на галявині, біля якої вони розташувались. Уві сні це була предсвітанкова пора. Чому і як він опинився на цій галявині – він не знав, але чітко відчував, світанок от-от має наступити! Орел пильно й заворожуючи дивився на нього. Власне через цей погляд він і зрозумів, що то була саме орлиця! При чому погляд у неї був дуже теплий та близький для нього – так, наче вони вже дуже добре один з одним знайомі. Під впливом цього погляду він і сам перетворився на орла… та тільки вже на чорного! Вдвох вони злетіли високо у небо та кружляли над тією галявиною та табором. Він бачив все зовні з висоти пташиного польоту, як на яву. Потім вони полетіли трохи над лісом, сіли на дорогу і дивилися один одному в очі. Тут вже вони перетворились на вовків – білого та чорного коліру відповідно. У стані вовчого перевтілення між ними і відбувся діалог. Цей діалог був подумки, але слова було чутно так наче справжні живі люди спілкуються між собою. Після цього вони вдвох стрімглав помчали вперед по стежці на яку вони сіли. Бігли довго – дуже довго. Світанок вже майже наступив! І ось, коли вже відкривалось, чи то четверте, чи то п’яте дихання, вони, в решті решт зупинились! Перед їхніми очима на окраїні лісу відкрився чудовий краєвид гір та величезного старовинного замку, що стояв на їхньому фоні. Тільки-но Хорт-Саг відчув всю силу енергії цього міста, як весь краєвид повністю вкрився туманом. Потім над ним миттєво зійшло сонце, що осліпила його. А вовчиця, що була поруч з ним, знов перетворилась на орлицю і злетіла високо в небо, встигнувши, через свій орлиний крик промовити своє ім’я: «Донна Л…» Але Хорт-Саг так повністю його і не розчув. Чи може розчув, але вже так само, як і діалог, не пам’ятав на ранок, як прокинувся у тому звичному для нього реальному світі буття.
Покинувшись, він відчув надзвичайне сильне тепло у грудях. «Знак… Цей сон був знак! Так, сто відсотково – це знак! Але про що він! …чорт забирай, ну ніяк не можу навчитись їх читати… і навіть – такий: живий та яскравий… Донна Л… Л, Л… Невже це… Лугана? Та ні – не може такого бути! До чого тут вона… Хоча! Гм… Треба взяти це до уваги!»
Після цих думок він вийшов з намету подивитись як же воно тут – на яву, чи давно тут був світанок! І ось, коли він виліз з намету надягнувши вже повністю сухі треккінгові кросівки, що змокли на вчорашньому переході, він зрозумів, що сон та нинішня реальність є одним цілим…
«Та не вже це Лугана, не вже – це вона?! А, що як і справді у такий спосіб вона перебуває з нами у цій мандрівці?...»
*****
Привівши себе до тями, що потребувало від нього певних зусиль, Хорт-Саг прийнявся за ранкову фізично-енергетичну зарядку. Але саме енергетична її складова в нього ніяк не вдавалась. Він не міг зосередитись – в голові літали образи сну. Через що Хорт-Саг вирішив зробити невеличку паузу й піти до річки умитись. Умившись та постояв там трохи він підвів погляд у небо – високо над головою кружляв хижий птах. «От вже…» - але на цьому його думка обірвалась. В голові настав стан абсолютної бездумності, а в душі запанував спокій. Що дало йому наснаги вдало закінчити ранкову зарядку.
По закінченню зарядки він вирішив нікому не розповідати по своє сновидіння. Навіть своєму найближчому другу – Туру, поки сам не розбереться у ньому. Адже пора вже врешті решт навчитись читати знаки.
Тур, доречі, був другим з тих перших, хто цього ранку вийшов з намету. Вдвох з ним вони провели парні гімнастичні вправи, про виконання, яких домовились ще в вечорі…
*****
…наступні два дні походу вся група провела у суцільних блуканнях по місцевості. Просування вперед майже не було. Кожен з членів групи, в тому числі і ведучий групи - Діліон, почали дещо нервувати. Наче й рухаються, а відчутних просувань вперед нема. На карті одне, а в житті зовсім інше. Звісно, що будь-який більш менш досвідчений турист знає, що це не рідкість. Але те, що робилось з ними переходило всі рамки, наприклад: на карті величезна дорога, що веде їх по необхідному маршруту, а в реальності нема навіть невеличкої стежки…
Більш за в все було складно Лоні – адже вона була майже новаком у поході. Це був лише її четвертий похід у житті. Один з тих, що траплявся в неї раз на рік. Вона ледь-ледь тягнула на спині свій рюкзак. Всі бачили, як їй важко – і намагалися всіма можливими засобами допомогти їй. Навіть, час від часу, були спроби відібрати в неї та понести якийсь час її рюкзак. Але вона, як справжній боєць, не давала цього зробити, перетинаючи всі переправи та перешкоди на рівні з іншими. Хоч через її малий досвід групі й доводилось робити частіше перерви.
…окрім того, що лєший водив всіх шістьох по всім можливим і неможливим закуткам лісів, що стрічались їм на дорозі, через що кожен з них в глибині себе був цим дещо роздратований, у групи були і світлі моменти. Так би мовити – бонуси. Ними стала місця слави кримських партизан часів Другої Світової, які, то і діло, траплялися на їхньому шляху…. а також ще дещо.
*****
…на другий день мандрівки групу чекали доволі цікаві речі. По перше – по плану на маршруті у них мали бути давні печери видовблені в горах людьми, що скоріш за все раніше слугували в якості якихось сакральних споруд. А по друге – саме біля цих печер вони зустріли езотеріків-відлюдників, що мешкали у власноруч збудованій з каміння домівці.
Про те, що там мешкають ці люди їм повідомив місцевий пастух, котрий, саме в цей час проходив повз них зі своїми корівками на пасовище. У діалог з ним ступив Діліон, через необхідність уточнити стежки та дороги для їхнього подальшого просування по маршруту. От так, під час розмови, дідусь-пастух і повідомив, окрім цікавлячої їх інформації, і про цих дивних людей. Котрі, як він висловився: «розмовляють з Богом»!
Звісно, що така інформація не могла не зацікавити мандрівників. Тож, відвідавши, печери та пропустивши через себе їх надзвичайно сильну енергетику, група наблизилась і до тої будівлі, про яку їм повідав той випадковий перехожий. Цю домівку було добре видно і по дорозі до печер, але всю її красу та своєрідну велич вони відчули, тільки тоді, коли ступили на поріг подвір’я.
Все подвір’я було повністю викладено з каміння, так само як і дім. На його території знаходилось кілька скульптур, які в вочевидь, ці відлюдники, як і жиле приміщення, зробили власноруч. Скульптури були абсолютно різні – від чоловіка подібного на хана, що тримав хлопчика на руках, до дерев та звіряток. Також були плити з написами. А на стіні дому, по самому його центру, висіли, як то можна були припустити, аркуші паперу зі свіжими ідеями його власників. На даху будинку – щось на зразок антени у формі сонця.
Всі шестеро абсолютно спокійно ходили по двору фотографуючи всі його принади. Адже ніякої калитки у подвір’я не було, до того ж, зі слів того дідуся-пастуха – власників на цей момент не було вдома. І, якщо вже так безпечно лишається власність її господарями, то значить, що вони раді кожному гостю. Що, як виявилось, було абсолютною правдою. …от тільки цей будинок не був порожнім.
Серед фотосесії раптово з’явилась господиня дому, яка зовсім не звернула увагу на те, що гості зайшли непрохано. Навпаки, вона ввічливо привіталась з ними та вступила у діалог. Під час якого сказала:
- Якщо ви вже опинились тут, значить так і має бути. Значить я маю вам щось повідомити!
- Цілком можливо! – відповів їй Тур. І, ще кілька хлопців кивнули у відповідь головою.
Після цих слів ця таємнича жінка почала показувати свої творчі доробки. Ними виявились плакати з зображенням неперевершено гарних місцевих краєвидів та написами-цитатими. Серед яких були, як слова мудреців давніх часів таких як Платон, Будда, Лао Цзи…, так і різноманітних езотеріків сучасності, й її власні умовиводи.
В переважній більшості вона повідомляла доволі прості філософські життєві речі про любов, сімейну гармонію, цілеспрямованість… тощо. Щось на зразок: «Для того щоб прийти – треба пройти!» і тому подібне. Але були в її с ловах й доволі цікаві сакральні речі. Так, між іншим вона сказала наступне:
- Люди живуть споживачем на Землі, витягаючи з нею все, що можна витягнути. Зовсім не турбуються про її стан, не відчувають її – так, як було це в прадавні часи. А дарма… Звісно, що в решті решт, з нею нічого не станеться – вона виживе так чи інакше. Адже в цьому світі все підпорядковується закону Вищої Справедливості. Але, якби люди з дійсною пошаною та любов’ю ставились би до своєї Матері-Землі, то і вона могла б відповісти ще більшою любов’ю від себе…
Помітивши, що молодь уважно сприймає її слова, вона, напевно, відчула, що продуктивно виконує свою місію… Поспілкувавшись з цією відлюдницею ще трохи мандрівники подякували їй та стали збиратись в подальшу путь. Але ця жіночка не відпустила їх з порожніми руками:
- Ось, дівчинко, візьми ці чаї – сказала вона Лоні – я їх власноруч збираю тут по горам, проходячи щодня десь по вісім кілометрів у пошуках необхідних трав. Як правило я їх продаю – та тобі дам так. В тебе дуже гарна фіолетова футболочка. Це мій улюблений колір.
- А, я помітила… У вас каміння, точніше - амулет таким же коліром. Він доволі цікавої форми!
- Ну, це взагалі дуже корисний камінь! Але це окрема розмова! А, у вас вже немає часу, як я бачу! Тож, не стану вас більше затримувати! Щасливої вам дороги!
*****
Враження від спілкування з цією відлюдницею у кожного склалось своє. Та більшість групи сприйняла позитивно те, що вона робить разом зі своїм чоловіком. Один тільки Діліон явно протистояв своєю думкою всім іншим, сказавши:
- Всі ці духовні практики це для тих людей, хто не знайшов себе в житті. Ось вони і намагаються цим себе втішити!
На що, принаймні троє з групи (Лона, Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) відповіли йому повною протилежністю:
-Чому?! Не згодна!
- Нічого поганого вони не роблять… Гірше від цього нікому не буде!
- Може навпаки вони себе знайшли саме в цьому. Якщо кожен буде робити те, що роблять вони, то світ потихеньку ставатиме чистіше!
… Хорт-Сага після розмови з тією дещо дивною жінкою стало все більше і більше поглинати у думки про його нещодавній сон. Час від часу він відчував присутність поруч з ними ще одної людини, і думки про те, що то була Лугана (доречі – мешканка одного з великих міст Криму) все більше і більше брали гору над ним. Але сумніви так і лишались з ним до кінця подорожі.
*****
…йшов четвертий день походу. За цей час група багато що подолала. І зливи, і спеку, і зустрічі з кабанчиками, і якийсь таємничий лай незрозумілої тварини під час одної з ночівль. І всі ті ж самі заблуди на маршруті…
Як вони не намагались - та плато Карабі все ніяк не хотіло їх до себе приймати. Лєший постійно відводив їх від нього.
Під час двох останніх днів всі геть перестали приділяти значення тому видінню білого орла, що було біля вогнища… Та от, випадково, про нього згадав Тур:
- Ех, орел, орел… що ж ти нам голову тоді так заморочив, а ми все блукаємо та блукаємо!
Після цих слів Хорт-Саг раптово відчув себе дискомфортно. Адже саме він запропонував тоді той ритуал, про який нещодавно прочитав у одній з езотеричних книг.
Ех, брате – сказав він Туру – мушу перед вами всіма вибачитись за той «ритуал»! Видимо ми не з вищими силами спілкувались – а біси нас, й мене в першу чергу, поплутали! Ніякий то був не світлий знак – білий орел… а здавалося б ( в цей момент він знов подумав про Лугану)…
- А знаєте, що – промовив Санчо, що йшов в цей момент поруч з Хорт-Сагом та Туром – я сьогодні весь день споглядаю он за тим птахом – показавши при цьому в небо прямо над головою – ми от йдемо, йдемо… все орієнтуємось на ліворуч. А цей птах покружляє над нами і летить в сторону від Карабі. І, доречі, подивіться на нього уважно!
І, всі троє зупинились, піднявши очі в небо!
- Боже мій – вигукнув Тур – та у нього ж білі крила, і ц-е-ж… орел!!!
На цей вигук обернувся навіть Дон Ус Сірко, що йшов метрів за сто від них. Перевівши очі зі своїх товаришів на небо він так само здивувався:
- Оце так! …нічого собі!
- Ага – з посмішкою промовив Санчо.
- І чого стоїмо – почувся голос Діліона, котрий щойно наздогнав їх разом з Лоною – що, ніхто не хоче на море? А, хвилі ж такі теплі-теплі, ніжні-ніжні - сказав він посміхаючись!
-Шановний, пане головуючий – почувся задоволений голос, наближаючогося до групи, Дон Ус Сірко! – подивіться-но уважно на небо над собою!
Той рефлекторно глянув на нього.
- І, що там? Ну, орел! …от, тільки…
- Білі крила – продовжила його думку Лона – оце так!
Після цього випадку команда негайно вирішила змінити маршрут. У них й так в кожного окремо один від одного з’являлись думки змінити його, якщо вже Карабі так наполегливо не пускає до себе! Навіть Діліон, котрий так сильно хотів вилізти на її хребет, щоб помилуватися масштабами краєвидів кримських гір, в останні години вже був одної думки з усіма.
Як тільки-но група узгодила своє рішення, орел, що кружляв над ними гучно та пронизливо покричав та скрився за горизонтом!
«Лугана, не вже це ти все витворяєш! Ну, дівчинко ти й даєш – якщо це дійсно так! Ех, шкода, що мобільного зв’язку тут нема… набрати б її. Ну, невже це вона… Невже її рівень… Гм…» - подумав про себе Хорт-Саг - «та й хмари… яким чином мені вдалось їх відігнати… я ж не маг там якийсь – не характерник… Щось тут нечисте!»
*****
Під вечір четвертого дня групі все ж таки вдалось просунутись на значну відстань. Але в цей день вони перли так, що всі геть вибились із сил. Частина групи (Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) під кінець просування відірвалась вперед. Адже до необхідного місця їм лишалось майже нічого, і зібравшись з останніми силами – рвонули на повну, вирішивши, що вже там - на озері почекають на всіх інших:
- Да, уж… Лоні бідолашці зовсім важко! Напевно проклинати буде нас всіх потім після цього походу! – промовив Хорт-Саг під час невеличкої зупинки для чергової фотозйомки гірських краєвидів!
- Є таке – відповів Дон Ус Сірко – та нічого! Діліон та Санчо поряд з нею. Лишилось вже трошки. Все буде добре…
В цей момент їм на зустріч вибіг Тур з заміною треккингової палиці в руці:
- Там в 50-ти метрів звідси я залишив свій рюкзак! Лишилось хвилин 15 ходи! Я до наших – Лоні допомогти! Постережіть мій рюкзак, добре!
- Гаразд! – відповіли вони хором! І, Тур, як гірський олень, помчав до відсталих.
Саме під час очікування, стомившись чекати, хлопці і вирішили, після того як вся їхня група дійде до них, що вони рвонуть… Що і було зроблено.
*****
Поки, по прибуттю до озера, Хорт-Саг та Дон Ус Сірко чекали всіх інших вони встигли скупатись у джерелі, що формувало те саме озеро.
Освіжившись Хорт-Саг подивився на повністю чисте від хмар синє небо. Там знову кружляв той орел, а точніше - орлиця. І тут, вже не уві сні, а на яву вона сіла йому на плече. Дон Ус Сірко, як вкопаний глядів на них.
Донна Л… знову пильно дивилась йому в очі… Кілька секунд трансу Хорт-Сага та шоку Дон Ус Сірко і орлиця, як і раніше кружляла в небесах.
- Що то було?! – ще не вийшовши повністю з шоку, спитав Дон Ус Сірко - вперше таке бачу, щоб абсолютно дикий хижий птах так спокійно сідав людині на плече. І, тим паче, щоб так спокійно вони один одному дивились в очі. Наче то не якась дика «живність» та людина! А двоє людей! …я в шоці!
- Потім розповім! Як вийдем на море - потім розповім! – відповів Хорт-Саг – там ще на мене чекає деякий «ритуал»! Потім всім і повідомлю, що ж це за птах супроводжує нас в останні дні походу. Сам, тільки-но, до кінця зрозумів. І то , ще маю деякі сумніви…
- Ритуал! Знов ритуал! Ну, й… хай йому грець! У мене ще ніколи в житті не було такого походу!
*****
…прибувши маршруткою від Рибач’єго (на якому вони опинились одразу ж після обідньої перерви та відпочинку біля озера) до Морського, першим ділом група купила квітки на Симфірополь, дорога на котрий, більшу частину з них чекала вже в вечорі через день. Лоні ж, одній серед всіх, через певні причини треба було дещо раніше ніж всім іншим опинитися вдома. Тож, і квиток на маршрутку, вона взяла до Симфірополя на день раніше.
Після чого майже вся група відправилась на прогулянку по магазинам, щоб поповнити харчові запаси на залишився дні спільного відпочинку. З всієї групи один тільки Тур не схотів нікуди йти – тому й він лишився з рюкзаками чекати на них.
Після недовгих блукань в пошуках необхідних продуктів, група з рюкзаками за спинами рушила до моря з метою пошуку місця для двохденного табору. Хвилин через п'ятнадцять місце було знайдено і всі прийнялись за розташування табору.
З врахуванням того, що, коли вони дістались до моря, вже був доволі пізній вечір, то охочих купатись виявилось не багато. Тим паче, що вода ще не встигла на цей час року дуже сильно прогрітись, а сонечко вже було далеко за горизонтом. Але сміливі все ж таки знайшлись:
- Ну що, друже – спитав Дон Ус Сірко у Тура – купатись ідеш?
- Авжеж … - відповів йому Тур.
І… не встиг Дон Ус Сірко озирнутись, як Тур з криком «Ура!!!» стрімглав кинувся в море! Дон Ус Сірко виявився не таким сміливим, в цьому плані – він заходив у воду дещо повільніше…
Останок вечору цього дня група провела у, вже традиційній, грі в карти та в спогляданні неосяжності моря та краси грайливості його хвиль.
Тут, на морі, в перші часи перебування на ньому, група тимчасово розділилась – Хорт-Саг та Тур відокремились від усіх обговорити, як найкращі друзі, враження від походу та деякі моменти буття, що вже доволі скоро чекали на них в цивілізації. Серед яких були, як спільні, так і особисті справи кожного з них.. Лона – взявши каремат, також відійшла трохи в сторону від усіх позайматись йогою. Решта ж групи лишилась перебувати біля вогнища.
Під час спілкування один з одним Хорт-Саг повідомив своєму другові, про той своєрідний ритуал, який чекав на нього сьогодні. Саме про той ритуал, про виконання якого, його попросила біля озера та надзвичайна білокрила орлиця. …подальша розмова виглядала так:
- І, що ти думаєш – спитав Тур – то справді була Лугана!
- Зараз більше ніж впевнений!
- Оце так чудеса!
- Еге ж… сам ще до кінця не можу повірити! Не очікував, що в неї такий рівень володіння магією! Але факт лишається фактом! …це була вона…
- Оце так! …пощастило ж тобі, брате, з таким другом. І сам оно який (жартома продовжував Тур) – Характерник!
- Ага – з посмішкою відповів йому той. І обидва друга розреготались на повну.
- Ну, що ж - до справи? – вже заспокоївшись від сміху спитав Тур – До ритуалів?
- А ти, що так само щось задумав?
- Авжеж… Не ти один у нас тут такий… І я в характерники хочу! – і обидва знову залились сміхом!
…сівши на карематі якомога ближче до моря кожен з друзів поринув у свій ритуал.
- Доречі, тобі каміння, хлюпаючі по хвилям, не будуть заважати? – спитав Тур перш, ніж почалось заглиблення у процес ритуалів!
- Та ні, навпаки, так буде краще! – вже сидячи в необхідному положенні з заплющеними очима відповів Хорт-Саг!
- От і добре!
*****
Сівши з закритими очима та склавши руки у необхідну мудру, котре підказало йому його серце, Хорт-Саг зосередився на хвилях моря та на відчутті власної душі. Він дуже добре навчився за весь час своїх кілько літніх енергетичних практик відчувати її. Її не можливо було ні з чим переплутати - те тепло, яке несе в собі її максимальна активізація абсолютно ні з чим не зрівняне… Як тільки вдалось утворити гармонію відчуття шепоту моря та голосу власної душі, Хорт-Саг, почав повільно рахувати про себе до ста! Під час рахування він помітив в собі якусь дивну зміну – так наче почав поринати у якийсь інший вимір. Раптом - миттю понеслись всі найяскравіші моменти їхньої подорожі у нього перед очима. Ніби хтось , натиснувши кнопку, дуже швидко перемотав кіноплівку. Потім він відчув неподолане бажання злетіти в гору в нічне небо вільним диким птахом. Ще через якусь мить він почув десь в глибині свого мікрокосму голос Лугани: «Не бійся! Лети!»… і він полетів.
Високо-високо в небо здійнялась його душа. Зачарований зорями, Хорт-Саг, не помітив, коли саме вона знову прийняла подобу чорного орла! Звернув на це увагу, він тільки тоді, як, чи то крізь крик хижого птаха, чи то крізь людський голос, він почув знайому нотки інтонації Лугани: «Подивись ліворуч»! І біла орлиця осяяна надзвичайно яскравою світлою аурою з’явилась перед його очима.
Поки душа Хорт-Сага перебувала у мандрах, його тіло робило ледь помітні дивні рухи. Так, що в темряві вже доволі пізнього вечора, здалеку, ніхто нічого не міг помітити.
Вже там – в небесах того іншого виміру, він відчув наскільки близька для нього душа Лугани. Ні, це не було коханням. Точніше – це не було коханням в його звичному розумінні, але це була неймовірна по своїй силі взаємна відвертість душ…
Трохи політавши над чарівними лісами, озерами, горами та річками того казкового світу два орла приземлились на одну з гірських вершин (тіло на землі в цей час перестало робити ті дивні рухи). На котрій обидва прийняли свій звичний людський облік. І, ставши на відстані витягнутої руки один від одного вони почали діалог:
- Шкода, що ти одразу ж не зрозумів, що я поруч з вами! Та все ж таки ти доволі вдало пройшов цю школу! Думаю, що ти вже ніколи не помилишся у трактуванні знаків.
Хорт-Саг мовчки кивнув головою у відповідь.
- А, тепер я хочу сказати тобі, що наші душі навіки зв’язані між собою братськими вузлами! – продовжила Лугана. Прийми її всю – всю на стільки на скільки ти зможеш!
- Приймаю! Приймаю її всю – всю, що ти здатна мені відкрити! – відповів він.
І з них обох полився потік зелено-блакитної енергії на зустріч один одному. …тіло Хорт-Сага на землі в цей час взяло два невеличких каміння на вибір, з розмаїття тих, що були на берегу у нього під ногами, та повільно коловими рухами рук с боків над головою поєднало їх стуком одне об одне. Потім він підвівся на ноги й зайшов з піднятими руками по коліно у воду.
На горі ж іншого виміру продовжувався взаємо обмін енергій душ. По скінченню кількох хвилин, і в першому і в другому світі Хорт-Саг голосно промовив:
- Дякую тобі, дорогий друг!
- Нема за що! – відповіла йому душа донни Л... таємничої чарівниці Лугани.
- А тепер приготуйся – продовжила вона – на землі тебе чекає сюрприз. І, перевтілившись знову на птахів вони відправились в зворотню путь.
*****
Вийшовши з трансу Хорт-Саг повільно вийшов на берег. Та, вже керуючись інтуїцією, накреслив перед собою коло радіусом близько пів метру, та поклав у нього ті два камінчика. Після чого прошептав над нею мантру, що диктувала та ж сама інтуїція, та підвівся на ноги.
Перед його очима були здивовані погляди друзів (всіх, окрім Тура):
- І, що то було?!! – голосно хором запитали вони!
- Донна Л… чарівниця Лугана! – відповів він їм.
…далі ніхто нічого не ризикнув у нього питати, і всі разом – всі шестеро, відправились грати в карти.
- А як в тебе? Як твій ритуал? – спитав Хорт-Саг у Тура по дорозі до вогнища - Вийшло?
- Авжеж – пролунало у відповідь – мій «ритуал» був дещо простішим ніж твій, я спілкувався з морем. Задавав йому питання та отримував відповіді «так» або «ні». «Так» - це була велика хвиля, «ні» - мала. І отримав від нього доволі корисну інформацію.
…пройшло з пів години біля вогнища, і із-за спини Хорт-Сага роздався знайомий дівочий голос:
- Доброго вечора! Не заважатиму?
Всі обернулись на нього – то була Лугана, власної персони!
- Привіт… - дещо шоковано промовив Хорт-Саг.
- Ну, і що ти мені не радий? - з посмішкою продовжала вона.
- Хто, це ти її знаєш – запитали Лона та Санчо в один голос?!
- Знайомтесь – сказав Хорт-Саг – це Лугана, наш невидимий супроводжувач під час цього, вже минулого, походу! Мій наставник по характерництву!
…подиву побратимів по походу не було меж…
*****
Всю ніч на проліт група засипала різноманітними питаннями їхню неочікувану гостю. І тільки ближче до ранку всі уляглись спати.
- Дякую тобі за все, дорогий друг! – мовив Хорт-Саг лежачи на карематах під зоряним небом поруч з нею.
- І тобі дякую! – пролунало у відповідь.
*****
Передостанній день цього містичного паломництва розпочався доволі пізно -приблизно о другій годині дня.
Поснідавши, чи точніше – пообідавши, хлопці провели дівчат на автобусну станцію. Там вони посадили їх – кожну на свій маршрут. Останньою поїхала Лугана, обмінявшись теплими обіймами зі своїм другом та доброю таємничою посмішкою з усіма іншими.
…після того як дівчата роз’їхались - частина групи рушила в табір, а частина - Хорт-Саг та Дон Ус Сірко, продовжили подорож… Вони направились до місцевої Генуейської фортеці.
Повернувшись назад вже пізно в вечорі втомлені але задоволені виконаною роботою. Яка, так само як і весь похід, виявилась не легкою. Адже, дістались хлопці бажаного – помокши під дощами та оминувши військовий об’єкт, по крутим схилам та підйомам, що стояв у них на дорозі.
В таборі їх чекала тепла вечеря та щиросердне спілкування біля останнього костра цієї мандрівки.
*****
На останній день вдосталь накупавшись в морі, група поснідавши та зібравшись, автобусом дісталась до Симфірополя. Звідки і рушила додому.
ID:
429557
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.06.2013 14:01:38
© дата внесення змiн: 08.08.2020 15:02:55
автор: Сагайда
Вкажіть причину вашої скарги
|
І гір вистачає... і орлів... і печер... і... каЦАПІВ не є))) Чудове оповідання! 
Дякую за подорож 
