Через тебе, всі мости, мертво, лежать на дні урвища попелом.
Схоже вітер куйовдить волосся коли йому схочеться,
До побачення світ, відрікаюсь від тебе, як в’язень,
Бувайте мої (не) дорогі…я без вас, я з ним усе зможу.
Хоронити своє минуле на кладовищі, де ще ніколи мертвих не бачила ця земля,
Воно буде моїм назавжди, і я про нього завтра забуду.
Не змішуй спогади мені, у мені…я лише згадую, все інше лишаю у вчора.
Засинаю під спів дощів твоїх, розливають мене синім морем.
Знаю, що завтра моє у тобі вже заховане,
Тому спокій мій, знає більше й читає книжки,
А я слова твої, як потрібність у тому, що ти говориш,
Читаю, готую, радію надто важким і серйозним розмовам.
Я лиш вірш, тобою написаний, здатний триматися вічно,
Правильність моїх виборів розбирає мої голоси,
Мені чай, та тиша тобою дарована,
Я назавжди під твою колискову…на хвилю твою налаштована!
…
…
Бувай мій непрошений світ.
Бувай, мій дорогий і занедбаний друже,
Тобі так багато потрібно пройти,
Щоб мости попелом розлетілись повсюди.
ID:
427665
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 27.05.2013 12:02:21
© дата внесення змiн: 27.05.2013 12:02:21
автор: Ваньоха Р.
Вкажіть причину вашої скарги
|
