Усі спогади про тебе, як вчорашня жуйка,
І смаку вже не має, і викинути шкода.
Якби забув тебе, отримав би свободу,
Але було б це гірше ніж пити з моря воду.
І спрагу не зупиниш, і смак такий жахливий,
Без спогадів вже жити, немає в мене сили.
Хоч глянувши на мене ти думаєш: "Щасливий..."
Та знали б, як це важко, забувать щосили...
Хоч з зовні і не видно, та я напевне хворий,
Всередині вже вірус і він не дуже добрий.
І викликав залежність мене від тої жуйки,
Під неї вже підстроїв кожну мою думку.
Що вже робити, як зцілитись, не дам цьому я раду...
Можливо ви мені дасте хоча б якусь пораду!?
