Ребра твої обіймати...
Навіть не тебе, а шкіру, кістки і серце, наче пусту оболонку чи до болю коханий предмет.
І я так лежу, отак обіймаючи...
У вухах замість твоїх слів пульсують навушники. Ти кажеш, що це небезпечно. бо так зовсім не чутно кроків. Холодні пальцістраху починають лоскотати мене і я сміюсь, відганяючи його із запевненням, що вже давно зав"язала зі стівеном кінгом.
На стіні навпроти мого ліжка грає на Чомусь Міс Фантазія. Тебе ж насправді немає.
Але там, у паралельному світі, ти настільки реальний, що я... я... Я починаю хотіти тебе.
