У Каневі в землі рідній
Лежить спочиває
Людина, що за плечима
Непростий шлях має
Людина, що за країну
Все могла віддати
Любив безмежно Україну,
Як дитину мати.
Все життя своє народу
Рідному віддав
Лиш для нього єдиного
Жив і працював.
І завдяки його праці можемо судити
Де і з ким і як потрібно українцям жити
Передав він настрої предків-Українців,
Застеріг чого чекати можна від чужинців.
Про підступних «честолюбів» він попереджає
Що багато хто з цих «чесних» совісті не має
Кому можна, кому ні діло довіряти
І чи ворогом чи другом його називати.
Про добродія який «кров як воду точе»
І про того хто боїться й боротись не хоче
Українець, душа щира, наша честь і совість
Саме він своїм нащадкам сформував свідомість.
Тож давайте будемо себе поважати,
І на вчителя свого будемо зважати
Послухаємо краще як він нам скаже жити
Щоб минулих помилок більш не повторити.
Його творчість – дух народний, подих його волі
Прагнення свій хліб збирати на своєму полі.
Тож давайте, коли будемо дітей своїх виховувати
Те що говорив Тарас, будемо враховувати
Бо слова то непрості, то голос народу,
Не зганьбим і не забудем мети свого роду!