Як у воді незрячої калюжі,
Як у польоті крізь зірки і крізь сузір'я,
Я відбиваюсь у очах маленьких вишень,
Що гнуть додолу вкрите листям гілля.
Ми мовчимо. У них ж бо тільки очі,
І хвала Богу,що немає рота.
Людей,які про щось говорять
Цікавлять лише гроші і робота.
Поривом вітру з гілль зірветься листя;
З дороги підійметься лиш пилюка.
Зійдуться перехожі під ту вишню,
І простягнуть свої нечисті руки.
Вони надіються,що в їх брудні долоні
Упадуть ці плоди стиглі охоче.
Вони ж бо хочуть відібрати душу
У дерева,що має тільки очі.
Ці вишні тихо дивляться на мене.
Ми мовчимо. Бо що ж іще казати?
Про перехожих,їхні сірі душі?
Дешеві посмішки?
Краще мовчати.
