Батьки підмигують лукаво, (чи ж більш стурбовані, ніж ми?):
Коли вже дівка в тебе буде? Із ким злягатимешся ти?
Коли я матиму невістку? Я хочу внуків під столом.
Коли розродиться пшениця? Коли ти будеш мужиком?
Попідганяйте мене, мамо. І навіть тато не мовчав.
Чого вам так поприпікало, щоб я у шлюб скоріш попав?
Яке вам всім до того діло? Пуста у мене голова?
Мені до злости надоїли наставницькі такі слова.
Я бачу, вскочили ви вчасно у ваш урочистий союз
Обранця свого поважали - так, що й згадати це боюсь.
А ваші діти - просто щастя! Крокують твердо по життю!
Тому, не треба мене вчити. Я чуть пізніше оженюсь.
