Сиджу біля вікна та й думку гадаю
у спогади із сумом на очах поринаю
тоді як сонце яскраво у небі світило
усіх на землі своїм промінням пестило
у вільному полі з вітром душа зливалась
із квітами у вінок пахучий вязалась
як під літньою зливою серце співало
воно все тіло теплою піснею зігрівало
тоді все так швидко чомусь минало
і сонце з часом не так вже душу ласкало
і ті чудові вечори холоднимим ставали
і вже їх веселість та сміх пропадали
та час так тихо і невблаганно спливав
таке враження виникало що він втікав
але скоро цей весь смуток встане і піде
а натомість ласкавий промінь сонця зайде!́
