Ми ходили у бій,
Ми вбивали людей,
Захищаючи рідні домівки.
Там десь в нього батьки,
Там десь донька росте,
А тепер він лежить на стежинці.
В нього очі блакитні,
І волосся руде,
Він сміявся, радіючи сонцю.
Але взяв автомат,
Та прийшов у нас ліс,
Щоб забрати собі ці погостя.
Ми зустріли його,
Кулеметним дощем,
Та гранат згуртованим співом.
І щматочек свінцю,
Що я вклав в магазин,
Зупинив його серце вразливе.
Нам хотілось пожити,
Власне щастя знайти,
Та ростити дітей у садочку.
Замість цього гостей,
Ми чекаємо тут,
Заховавшись в тіні від бузочків.
Зря сюди ти прийшов,
Зря залишив близьких,
Не повернешся в рідну домівку.
Ми уб'ємо тебе,
Твоїх друзів, братів,
Командиру ми вскриємо глотку
То пакуй свой мішок,
Повертайся назад,
Обійми своїх рідних та близьких.
Та подумай про світ,
І про спокій сердець,
Помолись за загиблих у лісі.
А потім приїзди,
Тільки з миром в душі,
Посидим там, де ми їх ховали.
Ми згадаємих усіх,
Ми пробачим собі,
Наші кулі, що їх повбивали.
Помовчимо разом,
Та піднімем чарки,
За домівку та вільну Вкраїну.
ID:
376461
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 08.11.2012 22:31:51
© дата внесення змiн: 08.11.2012 22:31:51
автор: cheshire
Вкажіть причину вашої скарги
|
