Ще земля не забула сліди її, голос…
Ще черешні пильнують і саду, і квіт…
Хоч згубились давно тихі риси околиць
хутірка, де Галина з’явилась на світ,
роду того, що дав Україні дитину,
заповівши їй зорі й довічну журбу.
Та земля соболівська стрічає гостинно,
ніби доньку з дороги і каже їй: «Будь!
Будь довіку зі мною, щоб соки живучі
діставали нащадки зі слова твого.
Бо лише у краю Богом даному отчім
світ викрешує з нас непокірний вогонь.