Хіба ви не любили безпам'ятно?
Не літали по небу безкрайньому?
Не літали, ну ладно, зізнайтеся мені,
Що любили і в горі і в радості.
Хіба ви не сміялися так райдужно?
Так завзято, що з веселки падали.
Та сміялися, я бачу, сміялися ви,
Як і сумно і жалісно плакали.
Хіба листя тих жовтих не бачили?
Не кидали їх увись до небес?
Так, ви праві, такими ми не були,
Не знайти нам таких, як ти сам.
Всі темніє і ніч наближається,
Змовкне все, спорожніють і лавочки.
Година настала - очі не змикаються.
Все горить моя стара лампочка.
Бачу ви - друг мій, в дзеркалі плачете,
Що ж ви так, не зрозумію я ніскілечки.
А в грудях щось стогне незначимо,
Щось стогне, давно і безпідставне.
Щось стогне, як зграя мишача,
Загризають тугу мою давню.
Я помру там, усередині, від безсилля,
І нехай це залишиться таємницею.
І знову самотності плямочки,
Розтеклися по вагону трамвайному,
Хіба ви не любили безпам'ятно?
Не літали по небу безкрайньому?