Йшов дощ.
А ти сиділа тиха і смутна,
Казала, що не любиш,
Казала, що хочеш буть сама.
А я мочав і… пив,
А що ж робити в цю хвилину?
Якщо ти кажеш: «Розлюбив»,
А може, це ти мене убила?
Звичайно, ти звикла всіх винити,
А ти свята, тобі поклони б’ють,
А я хотів тебе любити,
А я хотів твоїм коханим буть.
Я знаю: у тебе хтось ввійшов,
І ти вже віриш у його кохання,
І ти вже віриш у його любов,
І чекаєш щирого зізнання.
Та хто ще може так любить, як я?
Та хто ще може цілувать твої коліна?
Це ж я казав, що ми – сім’я,
А ти у мене – ніжна та єдина.
Та ти забула. Ти вже зараз з ним.
А ти для нього – вже давно прочитана газета.
І лише я вночі тихесенько скажу: «Люблю»,
Та це почує вся наша планета!
Гарний вірш.
