Я б до тебе прийшов не із казки чи сивого вирію,
без троянд у руках, але в грудях зі світлим вогнем.
Ти - найкраща у світі, таку я тебе собі вимріяв,
ти назавжди такою залишишся. Мов чебрецем
зацвітуть всі стежини, засіються обрії хмарками,
відлетять сотні раз лелечата у теплі краї.
З кожним днем ми стаємо на мить непомічену старшими,
з кожним днем ми все далі, але все ж, до болю, СВОЇ.
Я б до тебе прийшов прихилившись щокою до скроні,
огорнувши теплом. Хай би мрії на мить та збулись.
Ми ж ніколи, ніколи не станем чужі та холодні,
Хай би як наші стежки в житті врізнобіч розійшлись.