Дівча кохане, схаменися.
Дівча кохане, усміхнися…
Лягаю спати, а думки,
Як невсипущі діти…
Чом наодинці маю скніти?
З тобою спав би… Залюбки…
А ти… над римами страждаєш
(Не пальцем в носі колупаєш);
Нашкрябаєш на вранішній привіт –
Роздзвониш вранці на весь світ,
Як ми удвох страждали;
Вже хоч би поруч –
Нарізно не спали…
А голову, хоч в обруч…
І чом тобі не спиться, кицю?..
І я замарив…про дівицю…
«Забрався вітер під спідницю…»
Киш! Киш! –
Намарилась дурниця.
Де ти?.. Де – ти, де – я!?.
Між нами ніч нерозуміння.
Ти завжди – вічно! – не моя.
Вмовляв, молив…
Амінь!..
Я…
…не закінчив!.. –
«На Паску
Вийшов з «моцаком».
Я був бійцем:
Одним яйцем
Пів копи крашанок
Згамселив…
Я був веселим…
З одним яйцем…
Я був бійцем….
«На Паску
Вийшов з «моцаком».
… Дівча кохане, схаменися,
Не шли привітів у віршах.
Я відпишусь тобі у жах…
На жах мій… усміхнися.
Дівча кохане, вгомонися!..
Ти будиш звіра у мені.
«Вже звір борсається в матні…»
Давно б з тобою поріднився!..
«Найкраще – борщ!
На Паску в дощ…
Сміх сміхом…сміх…» – не поперхнися:
Я рими всі пережую,
Нашкрябані на вранішній привіт…
Під дудочку танцюєш – під чию? –
Коли видзвонюєш – «Кохаю!» –
на весь світ.