Замучили… В нескореній борьбі,
Навіщо завдавати шкоди і собі,
Навіщо путатися під ногами?
Навіщо, як бики рогами?
У нас одна держава-Україна,
Ми всі у ній одна родина.
Все кажуть: в полі воїн не один,
Нас – тисячі, не підуть за калим.
Заплямували… Кров’ю, болем, страхом.
Мову хочуть забрати одним махом.
Говоріть… Все одно ж вона буде…
Але цього вам ніхто вже повіки не забуде.
У нас країна воєдино!
Ніхто з кОзаків не ховавсь за тином.
Всі бігли в бій,
Бо українців цілий рій.
Вони, як бджоли –
Докажуть, що готові!
За мову рідну колись боровся
Шевченко. На шпаги напоровся,
Але втримав звання патріота.
Він зумів доказати, що босота.
Це також люди, що уміють
І Батьківщину свою гріють.
Але в крові тепер наш прапор,
Хто божевілля цього автор?
Я запитаюсь, але не знаюсь,
Гадаю, що мине засуха,
І пройде вся ота жируха
На нашім українськім дворі.
І буде висить на заборі:
Плакат, який з любов’ю!
Візьме вкраїнець із собою!
