Надворі весна. Завіває зимою. Хочеться літа.
Пташка співа. Гілля хита. Ніжний вітер.
А у селі ...чутно собак... вредний гавкіт.
Ніч наступа. Гомін стиха.Люд завмира у мовчанці.
Все ніби й так, та немовби й не так,
Де ж потяг той жити, радіти?
Немає мети, до якої б іти,
Хоча, ще б здавалося діти.
Дитинства ж й не було, а юність вже скоро,
Й так хочеться ще нам пограти.
Так, скоро ми виросли, скоро ми стали
Життя сенс той вічний шукати.
А ніч все крадеться, невпинно підходить,
Вже зорі так ясно сіяють.
А нам все не так щось, туга не проходить,
Час йде і вже півні співають.
А ми все ще думаєм, все ще гадаєм,
Вже скоро почне і світати.
Й чому так нелегко, чому так нам важко
Самого себе відшукати.
Незнаєм як бути, що й як нам робити,
А хочеться так того щастя...
Й на стежку яку нам потрібно ступити,
Аби тільки йдучи не впасти.
Так,важко обрати, знайти, відшукати,
Але це того усе варте,
Бо як же важливо життя справді жити,
А не лише так...існувати...
березень 2009 р.