Здається вчора, у солдати,
Випроводжала мене мати,
Стояла й плакала, жаліла,
Свойого сина, на роки.
Напевно знала тоді мати,
Яке життя у всіх солдатів,
Гадала й думала, що мене,
Вона відверне від війни.
Не віддавала, не пускала,
Казала: сину, підрости!
Вона мене в душі тримала,
Так ніжно-ніжно, на віки.
Не відпускала, і молилась
Вона в душі, у вишині,
Просила господа побачить,
Її дитя на цій землі.
Зберегти тіло й мою душу,
В цьому буремному житті,
Пройти дороги всі, і потім,
Прийти додому, із війни.
Горіло полум’я хлопчаче,
У мене в серці, і в душі,
Несло мене назустріч долі,
Солдатське щастя, і шляхи.
Везло мені, я повернувся,
Знову додому, до сім’ї,
І скрізь зі мною була мати,
В тому буремному житті.
Мабуть ще вчора, у дворі,
Стояли рідні, близькі, друзі,
Бажали мудрості і вдачі,
Й дороги мирної мені.
ID:
345106
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 20.06.2012 01:11:27
© дата внесення змiн: 27.06.2012 20:23:24
автор: Ю.Вороньківський
Вкажіть причину вашої скарги
|
