Моє улюблене дитя,
Що дарувать тобі не знаю.
Ти в мене все іще маля.
Любов до тебе відчуваю.
Любов таку, що не сказати.
Вона у серці назавжди.
А ти, мій милий, хочеш знати,
Як увійшла вона туди?
Не знаю, що тобі сказати,
Мій милий синку дорогий,
Не треба відповідь чекати,
Мене ти любий зрозумій.
І зрозумієш, я це знаю.
Спочатку тільки підростеш.
А зараз, я вже відчуваю,
Мене ти в світ свій поведеш.
Цей світ назву я «Знак питання».
Тебе, мій любий, він несе
Від запитання до питання.
Бажаєш ти узнати все.
Питаєш ти про сіру пташку,
Що заспівала у дворі,
І про велику білу чашку,
Що залишилась на столі.
А я радію із тобою.
З собою радість ти несеш.
Ти вранці вмиєшся водою,
До неї пальчик піднесеш.
І запитаєш: «Що це мамо?»-
Просунув пальчик свій малий.
Я відповім: «Вода з під крану,
Мій милий синку дорогий».
А потім знов тобі здається,
Що треба мене запитать.
Мені, буває, не вдається
Так швидко відповідь згадать.
Тобі, мій синку, я бажаю
Найкраще у житті пізнати.
Я розкажу тобі, що знаю,
А ти повинен пам’ятати.
Завжди, коли добро робити,
Воно сторицею вернеться.
Тоді буде і легше жити,
І щастя тобі посміхнеться.
1995 рік
