Я ще жива...
Допоки Ти так ніжно дивишся на мене,
Допоки твої руки обійматимуть мене,
Допоки листя на деревах ще зелене,
Допоки десь за горизонтом сонце не зайде.
Я ще жива...
І в венах на зап'ястках кров іще пульсує,
І серце вибиває ритм свій помаленьку,
Лиш моя дика тінь у закутку нервує,
Бо блиск в очах твоїх зникає потихеньку.
Я ще жива...
Хоча все тіло неймовірний гнівний біль проймає,
Хоча думки всі заморожені уже давно,
Хоч викривлена посмішка щоразу застигає
У пам'яті. Обличчя, наче біле полотно.
Я ще жива...
Та вже здається надто довго допиваю
Ненависний мені гіркий полин життя.
І серце всі мої болючі рани відкриває,
А я кричу, мов скивджене мале дитя.
Я ще жива...
Та висохла всередині моя надія
І зупинився час на мить, чи на роки
Я вже не знаю. Та була у мене мрія,
Що виплакала в мене те жадане "Відпусти!"
Я ще жива...
Та вітер надворі занадто прохолодний
Й дерева, стомлені від злив, погнулись до землі.
По шкірі пробіга мороз голодний,
Стираючи всі спогади з моєї пам'яті.
Я ще жива...
Але свідомості уже чомусь не відчуваю,
Ні дотику чийогось, ані твого тепла...
Таке буває, коли життя з людини витікає.
Я тихо вмерла, поки думала : "Я ще жива"...
