Для себе стала враз я психіатром,
Лікую вічно свій душевний біль.
І розбираюсь між життям й театром,
Бо загубила я останню ціль .
Тепер я одержимий аналітик.
Аналіз. Логіка. А механізм
Запущений, його вже не спинити.
Майнула думка крізь мільйони призм.
Я не психолог. В мене не думки,
У мене лиш аналітичні факти,
Під фактами загублені роки,
А з ними і з свідомістю контакти.
Тепер навіки я для себе психіатр
І розбираю свою ж параною,
А мозок мій неначе генератор,
Я відчуваю що ось-ось не встою.
Нервовий імпульс знов мобілізує
Мій організм. І знову сильний спазм.
Я знову тут. Я знов аналізую…
Я знов заглиблююся в цей маразм.
Аналіз і думки. Одне і теж.
Не хочу але йду в шизофренію…
Цей безлад вже довів мене до меж.
Я хочу зупинити, та не смію!
Не можу я терпіти, сил не маю.
Я аналітик. Звикла до думок.
Та все оце уже дійшло до краю.
До стратосфери. Може й до зірок.
Куди, спитаю, ти летиш і мчишся?
Навіщо болю завдаєш мені?
Чому детонувати не боїшся?
Чому спокою не даєш й у сні?
Я аналітик. Це клеймо навіки.
Це мука. Це прокляття. Це ярлик.
І під свинцеві,змучені повіки
Вкрадається хаосу дикий крик.
Засну. І аналітику забуду.
Тоді сама себе ж введу в оману,
В своїх руках, неначе лялька-вуду,
Сама у себе пацієнтом стану.