[М. Ч.>
Уяви, тільки-но уяви
бандеролі почуттів,
що відправив кудись далеко...
Величезні пакунки теплих духмяних слів
(зрештою, все, що пахне чудово,
пахне неодмінно тобою).
Навіть ті запашні –
але крижані – сльози розлуки...
Це була відстань завдовжки рік –
справжня навколосвітня подорож.
І скажи,
скільки разів цей місяц
наповнювався коханням,
чиї гарячії краплі
прикрашали зірками небо.
Скільки метеликів разфарбували
сірий плин аритмічного часу,
скільки прекрасних квітів
тобі дарували свій аромат.
Врешті-решт!..
Скільки олівців я встиг за цей час зламати!
Один адресат.
Один адресат!!!
Безліч хибних адрес...
Тепер я сумую...
Після виснажливої мандрівки
уявним світом, серцями, ілюзіями,
потягом «правда-брехня»
з п’яним контролером-сумлінням.
Тепер я дійсно сумую...
Скільки не бачились?
Декілька днів?
Кожна година –
довічне відрядження
в якусь там занедбану
і відчайдушну Самотність.
Моє однобічне листування
очікує на твою посмішку...
Листи слухняно відлітають у вирій.
Мабуть, це моя власна терапія,
оскільки є шанс,
хоч якийсь шанс
залишитися у здоровому глузді!
Може, тобі
не до вподоби
ця зграя гучних метушливих слів,
але, погодься,
почуття неможливі
без пафосу
задиханого
бажання.