Розкрадає ніч мій спокій
Розкрадаєш ти мої сни
Поглинає біль моє серце,
Поглинає сум мої пісні.
Місяць посміється наді мною,
«Скільки бачив я таких вже хворих»,
Зорі співчутливо світять в небі,
«Скільки ж їх таких невиліковних».
І терпіти сил вже геть не стане,
Впаду на коліна серед світу,
І струна надії розірветься,
Тілом акорд болю рознесеться.
Заридає небо чорним цвітом,
Рознесеться сум мій білим світом.
Я спитаю в птаха: «Як літати?»,
Щоб злетіти й більше не страждати.
Щоб у величі небесного польоту
Втратити назавжди всі турботи,
Щоб безмежність просторів блакитних,
Вирвала твій образ із грудей.